Нерозділене кохання Франка: історія поета та Юзефи Дзвонковської на Майзлі

Івано-Франківськ, названий на честь Івана Франка, зберігає в собі не лише пам'ять про поета, а й одну з найромантичніших історій його життя. Історик Роман Чорненький згадав у програмі до 364-річчя міста, як Каменяр ходив до Юзефи Дзвонковської — жінки, яка залишилася його нерозділеним коханням і втілилася у віршах як «горда княгиня».

Саме район Майзлі, що розташований біля залізниці, став місцем зустрічі поета з коханою. У програмі «Про головне в деталях» на телебаченні «Галичина» експерти розповіли, що саме за Тисменицькою рампою, у колишньому районі німецької громади та залізничників, мешкала Юзефа Дзвонковська. Саме туди Франко ходив на зустрічі, починаючи з осені 1883 року.

Поет познайомився з полькою зі Станіславова через свого університетського товариша Владислава Дзвонковського, брата Юзефи. Її образ став для Франка символом недосяжної і сумної жінки. Він присвятив їй низку віршів, а в незакінченій повісті «Не спитавши броду» вивів її в образі Густі Трацької. Краєзнавці довго сперечалися щодо точної адреси садиби, але дослідження підтвердили, що це був простір за залізничним переїздом на Тисменицю.

Кохання не склалося через соціальні та національні відмінності. Франко навіть звертався до матері Юзефи Антоніни з проханням дозволити сватання, але отримав відмову. Дослідники пояснюють це різним світоглядом, а також тим, що Юзефа, ймовірно, вже відчувала початок хвороби і не хотіла пов'язувати свою долю з поетом.

Юзефа Дзвонковська померла у 1892 році, не доживши до 30 років. Її поховали на давньому цвинтарі, який нині є територією Меморіального скверу біля драмтеатру. Хоча надгробок було зруйновано, польська громада згодом відновила пам'ятку. Історія їхнього кохання залишилася в пам'яті міста, а на площі Ринок над балконом «Галереї Н» можна побачити барельєфи поета та його коханої, що простягають руки одне до одного.